Географія

10 КЛАС

1.Починаємо вивчати Азію

Найбільшою строкатістю характеризуються народи і країни Азії. Тому тут і виділяється найбільше субрегіонів. Практично за всіма показниками — від величини території і чисельності населення, до забезпеченості природними ресурсами і рівня соціально-економічного розвитку азійські держави розрізняються надзвичайно. Очевидні відмінності є й між субрегіонами, зокрема й у політичному устрої. Хоча переважають республіки, але чимало і монархій (14).

До субрегіону Південно-Західна Азія належать 15 країн. З погляду теоретико-методологічного обґрунтування цього регіону його межове розміщення між Європою, Африкою і Азією призводить до подвійного і навіть потрійного віднесення окремих країн до тих чи інших регіонів. Так, загальновживаними є умовні поняття Близький та Середній Схід. Туреччина може бути одночасно країною Близького Сходу, країною Євразії і країною Південно-Західної Азії. На нашу думку її потрібно віднести до євразійських держав. Отже, до Південно-Західної Азії належать Афганістан, Бахрейн, Ізраїль, Йорданія, Іран, Ірак, Ємен, Катар, Кіпр, Кувейт, Ліван, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман, Саудівська Аравія і Сирія. Це субрегіон із надзвичайно складними соціально-економічними, політичними, історичними, національними та іншими проблемами. Постійні війни і терористичні акти стали візитівкою цього субрегіону в цілому світі.

Не менше гострих проблем у субрегіоні Закавказзя, або країни Закавказзя. Хоча до цього регіону належать лише три пострадянські держави — Азербайджан, Вірменія і Грузія, проблем і конфліктів тут набагато більше. Суперництво різних країн у цьому регіоні, активне втручання Росії постійно роздмухують війни і протистояння.

Субрегіон Центральна Азія утворюють чотири пострадянські країни — Киргизія (Киргизстан), Таджикистан, Туркменія (Туркменістан) і Узбекистан. Ситуація у цих країнах нестабільна: відродженню ісламу намагається протидіяти Росія та США, що породжує зростаючу напругу.

До субрегіону Південна Азія належить сім країн: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівські Острови, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Цей субрегіон теж вкрай нестабільний, з гострими національними і релігійними конфліктами.

До складу субрегіону Східна Азія входять Китай, Японія, Корейська Народно-Демократична Республіка, Республіка Корея і Монголія. Головною проблемою є болісний демонтаж віджилих і збанкрутілих комуністичних систем у господарстві і державному управлінні.

До субрегіону Південно-Східна Азія входять такі країни: Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Таїланд і Філіппіни.

2.Японія.

Загальна характеристика

http://www.geograf.com.ua/japan

Завдання:

1.Опрацювати відповідний матеріал

2.Нанести на контурну карту країни Азії та їх столиці.

3.Скласти схему зовнішньоекономічні зв'язки Японії

9КЛАС

1. Електроенергетика, її структура, розвиток і розміщення основних типів електростанцій

У господарському комплексі України електроенергетика відіграє дуже важливу роль. Близько половини всього первинного палива (вугілля, нафта, газ, уран), що його має чи одержує з інших держав Україна, а також енергія окремих річок використовується для виробництва електро- і теплоенергії. Електроенергетика — одна з найдавніших галузей господарства України. Вона забезпечує всебічний науково-технічний прогрес у всіх без винятку

виробництвах, поліпшує умови праці та побуту. Розвиток електроенергетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів. Окремі галузі промисловості територіально наближені до джерел дешевої електроенергії, наприклад, кольорова металургія тощо.

Електроенергію в Україні виробляють теплові (ТЕС), гідравлічні (ГЕС), гідро-акумулятивні (ГАЕС) та атомні (А ЕС) станції. У перспективі набуде поширення використання екологічно чистої енергії Сонця і вітру. Потужність електростанцій України — 52,8 млн.кВт.

У 2004 p. електростанціями України вироблено 182,2 млрд кіловат-годин електроенергії. На теплові електростанції припадало в цей рік близько 47 % виробництва електроенергії, атомні — понад 43 %, гідроелектростанції — 9,2 %. В останні роки зростала питома вага електроенергії, виробленої на атомних електростанціях.

Основні теплові електростанції розмішені в Донбасі. Найпотужніші з них Вуглегірська (3,6 млн. кВт), Луганська, Миронівська і Старобишівська (по 2,4 млн. кВт кожна).

Основу енергетики Придніпров'я складають потужні теплові електростанції. В Енергодарі працює також найпотужніша в країні А ЕС. Крім того, на Дніпрі працюють кілька ГЕС сумарною потужністю 2,5 млн. кВт.

Потужні електростанції різного типу сформувалися поблизу Києва (Трипільська ДРЕС-1,8 млн. к Вт та Київські ГЕС та ГАЕС).

Новий потужний район формується в західній частині країни з теплових та атомних електростанцій. До перших належать ДРЕС у Добротворі й Бурштині, до других — Рівненська і Хмельницька АЕС. Діє також Дністровська ГЕС потужністю 702 тис. кВт.

Південні райони країни найгірше забезпечені електроенергією власного виробництва. З великих електростанцій тут знаходяться Південноукраїнська АЕС у Миколаївській області (4 млн. кВт) і Ладижинська ДРЕС у Вінницькій області (1,8 млн. кВт).

21.9. Екологічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу

Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Крім того, енергетика дає до 63 % сірчаного ангідриду і понад 53 % оксидів азоту, що надходять у повітря від стаціонарних джерел забруднення. Вони є основними джерелами кислотних дощів в Україні. Оксиди вуглецю, що їх викидають електростанції в атмосферу, — головне джерело парникового ефекту на нашій планеті.

Негативного екологічного впливу завдає Україні гідроенергетика. Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ. Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод, стали причиною інтенсивного руйнування крутих берегів.

Важливою для України є безпека атомних станцій. Катастрофа на Чорнобильській АЕС перетворила державу в зону екологічної біди.

Забруднені такі області, як Київська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська, Вінницька, Черкаська та ін. Потрапили радіонукліди і в Дніпро — основне джерело питної води для 35 млн.жителів країни.

Екологічні чинники в розвитку ядерної енергетики завжди мають бути на першому місці, інакше не буде для кого виробляти електроенергію.

Вирішення екологічних проблем паливно-енергетичного комплексу в наш час можливе лише з використанням сучасних технологій. Ці новітні технології нині широко використовуються під час виробництва енергії. Крім того, Україна має всі можливості використання альтернативних або нетрадиційних джерел енергії. Це, як правило, екологічно безпечні електростанції, наприклад вітрові-, геліо-, термальні тощо.

2.МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС

22.1. Структура, місце і роль у господарстві

Металургійний комплекс забезпечує металом машинобудування та інші галузі народного господарства країни. Він складається з чорної і кольорової металургії, що в свою чергу об'єднують основні й допоміжні виробництва—від добування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів (наприклад, флюси) до випуску прокату й металевих виробів.

Основним виробництвом металургійного комплексу є випуск готового металу, допоміжним — виробництво сплавів. У чорній металургії — феросплавів (сплав чавуну, наприклад, з марганцем або хромом), переробки вторинної сировини (переробна металургія працює на металобрухті) та прокат чорних і кольорових металів.

Металургійний комплекс відіграє важливу роль у господарстві нашої країни. Це пов'язано з тим, що він визначає її економічний потенціал і зумовлює розвиток інших галузей господарства, передусім машинобудування і металообробки.

У металургії зосереджена велика частка промислово-виробничих основних фондів. Крім того, це важлива комплексо-утворююча галузь.

Вона впливає також на розвиток територіальної структури країни — утворення промислових районів, вузлів і центрів.

У наш час Україна є одним з найбільших виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок.

22.2. Чинники розвитку і розміщення

Для розвитку металургійного комплексу Україна має декілька сприятливих чинників: 1) близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів; 2) густа мережа шляхів сполучення між родовищами; 3) велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 4) розвиток металомісткого машинобудування; 5) велика кількість металобрухту; 6) висококваліфіковані кадри.

Чорна металургія України за сучасної технології і відсталого, спрацьованого обладнання — дуже матеріаломістка галузь, яка споживає близько 30 % палива, майже 20 % електроенергії та води, які використовуються в господарстві країни. Тому основним чинником розміщення підприємств галузі є сировинний, тобто максимальне наближення до джерел сировини.

Кольорова металургія використовує руди металів, які містять у своєму складі в багато разів менше корисного компоненту; ніж залізна руда. Крім того, на виплавку однієї тонни магнію потрібно до 22 тис. кіловат-годин електроенергії. Тому ця галузь — енергомістке виробництво. Отже, на розміщення підприємств кольорової металургії впливають два чинники — сировинний та енергетичний.

У розвитку і розміщенні підприємств металургійного комплексу в останні роки зросла дія соціально-економічних чинників. У свою чергу галузь є нині одним з провідних соціально-економічних і екологічних чинників. Тут один з найвищих рівнів заробітної плати. Металургійний комплекс дає близько 50 % усіх валютних надходжень. Разом з тим, підприємства комплексу є провідними забруднювачами довкілля в країні.

22.3. Сировинна база

Основну частку залізної руди в Україні дає Криворізький басейн (близько 90%). Видобуток ведеться переважно відкритим (кар'єрним) способом, але багаті руди добувають і в шахтах з великої глибини. Залізорудні басейни є і в інших районах країни — Керченський у Криму, Кременчуцький у Полтавській області, Білозерське родовище в Запорізькій. Відкриті родовища залізної руди в Харківській області та поблизу Маріуполя в Донецькій. У 2004 р. видобуто 63,0 млн. т залізних руд.

Марганцеворудна база чорної металургії зосереджена в Придніпровському басейні, який складається з Нікопольського, Інгулецько-Дніпровського і Токмацького районів (Нікополь, Марганець, Токмак). У 2004 р. видобуто 2,5 мли т марганцевих руд.

У виплавці чорних металів основним технологічним паливом є кокс. Коксівне вугілля видобувають переважно в Донецькій області, а коксохімія зосереджена в Донбасі та Придніпров'ї.

Сировинною базою чорної металургії є і видобуток нерудної сировини — флюсів і вогнетривких глин. Флюсові вапняки і доломіти знаходяться в родовищах Донецької та Дніпропетровської областей. З каоліну, діаспору, доломіту виробляють вогнетривкі матеріали. Каолін і доломіти видобувають у Донбасі, Придніпров'ї та Криму.

Кольорова металургія країни має практично необмежені природні ресурси для розвитку. Титанові руди (ільменіт) є в Житомирській, Дніпропетровській, Київській і Харківській (Краснокутськ) областях. Ртутні руди (кіновар) розробляються в Донецькій і Закарпатській областях. Нікелеві руди знайдено в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Алюмінієві руди: боксити (Черкаська і Херсонська області), нефелінові сієніти (Приазов'я і Хмельницька область), алуніти (Закарпаття). Мідні руди — Харківська, Волинська, Рівненська області. Магнієві руди євоз. Сиваш, Запорізькій області і в Калуші (Івано-Франківська область). Хромітові руди виявлено в долині р. Південний Буг. Олов'яні й цинкові руди — на півночі Житомирської області. Поліметалічні руди (Закарпаття, Луганська і Львівська області).

З часу досягнення Україною незалежності відкрито великі родовища золота (Закарпаття, Український кристалічний щит, Донбас, шельф Чорного моря), платини (південь Житомирської області), алмазів (Донбас, Приазов'я, Вінницька область). Виявлено родовища цирконію, кобальту, ніобію, гафнію тощо.

22.4. Географія чорної металургії

У 2004 р. в Україні вироблено (млн.. т): чавуну — 29,5, сталь — 37,5 і сталевих труб — 2,1. В Україні можна виділити три райони чорної металургії: Придніпров'я, Донбас і Приазов'я. В їхніх межах формуються окремі вузли і центри.

Придніпровський металургійний район простягся вздовж Дніпра від Кременчука до Нікополя. До його складу входять п'ять великих вузлів виробництва: Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Нікопольський і Кременчуцький. З 32 великих металургійних підприємств України в Придніпров'ї розміщено 19.

Названі п'ять вузлів чорної металургії утворені окремими центрами цієї галузі. Так, до складу Дніпропетровського вузла належать комбінати і заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Новомосковська. Найпотужніший металургійний комбінат країни — "Криворіжсталь". Найефективнішими комбінатами є "Запоріжсталь" і "Дніпроспецсталь", які знаходяться в Запоріжжі.

Донецький металургійний район об'єднує великі вузли і центри Донбасу. Великі металургійні заводи розміщені в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку, Єнакієвому, Луганську, Алмазному, Краматорську, Костянтинівці, Стаханові. Тут сформувалося три вузли металургійної промисловості: Донецько-Макіївський (найпотужніший), Єнакіївський, Алчевсько-Алмазнянський.

Третій район чорної металургії України знаходиться в Приазов'ї. До його складу входять потужні підприємства Маріуполя (два заводи), а також родовища залізних руд Керченського басейну з Керченським залізорудним комбінатом і Камиш-Бурунською агломераційною фабрикою та окремими цехами Керченського металургійного заводу. Агломерат з Керчі Азовським морем надходить у Маріуполь, флюси — з різних районів Донбасу.

У багатьох великих центрах України за межами вказаних районів чорної металургії працюють окремі заводи переробної металургії і металургійні цехи на машинобудівних підприємствах. На них зосереджене виробництво доволі значної кількості якісних сталей, сплавів і прокату.

22.5. Кольорова металургія

Кольорова металургія почала розвиватися в Україні з кінця XIX ст. У 1887 р. до ладу став Микитівський ртутний завод, який поклав початок формуванню Донецького району.

Нині на відміну від чорної кольорова металургія в Україні розвинута порівняно слабо. Пов'язано це з тим, що у минулому на території нашої країни не було відкрито великих покладів руд кольорових металів, а потреби в кольоровому металі задовольняються й досі за рахунок багатих родовищ у різних районах колишнього СРСР. В останні роки ситуація різко змінилася. В нашій країні було відкрито багато найрізноманітнішої сировини для розвитку кольорової металургії.

Руди кольорових металів містять у своєму складі в десятки і навіть сотні разів менше корисного компонента, ніж залізна руда. Тому їх недоцільно перевозити на далеку відстань. Щоб максимально знизити собівартість виробництва кольорових металів і менш забруднювати довкілля, рудну сировину треба використовувати комплексно. Так, виробництво алюмінію з нефелінів поєднується з виробництвом цементу, соди, поташу; титаномагнієве виробництво —з випуском соляної кислоти, емалей, титанових білил.

Розвиток кольорової металургії в Україні нині вже не відповідає наявній сировинній базі. Тому потреби промисловості і доволі високі ціни на кольорові метали на світовому ринку неминуче стимулюватимуть розвиток галузей у нашій державі.

22.6. Основні галузі та їх розміщення

В Україні є два райони кольорової металургії: Донецький і Придніпровський. У Донецькому районі на привізних цинкових концентратах працює великий Костянтинівський цинковий завод. До складу підприємств кольорової металургії Донецького району входить також Артемівський завод обробки кольорових металів, який виробляє латунь, латунний і мідний прокат. Завод наплавних твердих сплавів знаходиться у Торезі Донецької області, підприємство "Інтерсплав" — у Свердловську Луганської області.

У Придніпровському районі працюють два великих підприємства кольорової металурги в Запоріжжі — алюмінієвий і магнієвий заводи. Ці дуже енергомісткі виробництва орієнтовані за своїм місцезнаходженням на дешеву електроенергію Дніпрогесу. В районі розташований також Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат. Сировинною базою для нього є Самотканське титанорудне родовище. На електроенергії Кременчуцької ГЕС у Придніпровському районі працює Світловодський завод чистих металів. У Кіровоградській області функціонує Побузький нікелевий завод.

Великі перспективи для розвитку кольорової металургії має Карпатський район, який ще не сформований. Тут є потужна сировинна база. Ядром формування району є Калуське акціонерне товариство "Оріана".

На узбережжі Чорного моря працює глиноземний завод, що забезпечує сировиною алюмінієві підприємства.

В окремих містах (Харків, Одеса, Київ) кольорові метали виплавляють з металобрухту. В Запоріжжі налагоджено виробництво електродів для кольорової металурги.

22.7. Проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу

Останнім часом посилилася негативна дія чинників, які стримують розвиток металургії. Це призводить до виникнення цілої низки проблем. Одна з них полягає в тому, що з розпалом СРСР Україні вже не потрібна така кількість металу, яка вироблялася раніше. Крім того, десятками років комплекс технічно майже не переоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. На світовому ринку продукції металургійного комплексу йде гостра боротьба за ринки збуту, в якій Україні ще потрібно завоювати своє місце. Технологія виробництва металів у нашій країні відстала, внаслідок нього витрачається невиправдано багато палива, електроенергії і води. Металургійний комплекс породжує екологічні проблеми.

Металургійний комплекс України має значні перспективи розвитку і вдосконалення, які базуються на найкращих у світі умовах для того.

Особливо це стосується чорної металургії. В останні роки добрі перспективи з'явилися і в кольорової металургії. Вони пов'язані з відкриттям великих запасів різноманітної сировини. Деякі з них мають світове значення.

Після того, як Україна стала незалежною державою, українські геологи спрямували свої зусилля на пошук корисних копалин на території держави. Це майже одразу дало результати і відкрило великі перспективи для розвитку кольорової металургії. Золото було знайдено в Карпатах, на Українському шиті, в Донбасі. Потім його виявили у вигляді річкових відкладів і на мілководдях Чорного моря. Відкрили великі запаси поліметалічних руд, алюмінієвої сировини тощо. Але особливо вражають своєю якістю і обсягом запаси самородної міді на Волині.

 ЗАВДАННЯ
Опрацювати параграф 17,18
Нанести на контурну карту

1. Найбільші теплові, атомні,та гідроелектростанції 

2. Залізорудні басейни,марганцеворудний басейн

(В будь-якій графічні програмі)

8 КЛАС
1.Фізико-географічне районування України, його наукове і практичне значення

У межах географічної оболонки сформувалися різноманітні та різні за розмірами природні (фізико-географічні) регіони, кожному з яких властиве певне просторове поєднання ландшафтів. Для того, щоб розрізняти ці регіони за їхньою належністю до материків, географічних поясів, зон, установлювати їхню підпорядкованість за розмірами, визначати притаманні тільки даним територіям (чи акваторіям) риси природних умов, проводяться їх комплексні дослідження, на основі яких складаються карти фізико-географічного районування.

Фізико-географічне районування — це виявлення відносно однорідних за природними умовами регіонів. Вони різняться ландшафтами, поширення яких беруться до уваги під час визначення меж одиниць фізико-географічного районування. Особливості їх поширення на території України відображено на карті фізико-географічного районування. На ній вирізнено фізико-географічні країни, зони, підзони, провінції (краї), області.

Фізико-географічна країна є одиницею фізико-географічного районування, шо виокремлюється як частина материка і має площу в сотні тисяч і навіть мільйони квадратних кілометрів, їх утворення і розвиток пов'язані з великими тектонічними структурами (платформами, складчастими областями). Така геоструктурна єдність зумовлює подібність загальних рис будови поверхні (рівнини, гори). Географічним положенням, характером рельєфу зумовлюються загальні особливості атмосферної циркуляції в межах фізико-географічної країни, зональні відмінності тепло- та волого-обміну, ґрунтів і рослинності. Розрізняють рівнинні й гірські фізико-географічні країни, що характеризуються властивими їм системами ландшафтної зональності. Рівнинна частина України розташована в межах древньої докембрійської платформи, фундамент якої перекритий товщею мезо- і кайнозойських відкладів, горизонтальне залягання яких зумовлює рівнинність поверхні України. На її просторі простежується зміна ландшафтних зон із півночі на південь. Українські Карпати і Кримські гори є складчастими антиклінальними спорудами, що сформувалися внаслідок альпінського горотворення. Для них характерною є зміна ландшафтних поясів із підняттям угору. Це зумовлено неоднаковістю умов ландшафтоугворення, від підніжжя гір до їхніх вершин. Українські Карпати і Кримські гори є окремими фізико-географічними країнами; їхні тектоніко-орографічні та ландшафтні межі з рівнинною частиною простежуються в помітній зміні рівнинних ландшафтів на передгірні.

Фізико-географічні зони визначаються як частини географічного поясу. В рівнинних країнах вони мають широтне чи близьке до нього простягання. Головні риси природних умов фізико-географічних зон зумовлюються певним співвідношенням тепла й вологи, характером циркуляції атмосфери на різних широтах. Внаслідок цього в межах зони існують типові для неї гідротермічні умови. Це є вирішальним чинником формування зональних типів ґрунтів і рослинності, тваринного світу. В межах фізико-географічної зони переважає зональний тип ландшафтів. На рівнинній частині України вирізняються зона мішаних хвойно-широколистяних лісів, лісостепова зона, степова зона. Природні умови цих зон значною мірою змінені господарською діяльністю, зокрема землеробством. Тому їх межі фіксуються за поширенням зональних типів сучасних грунтів і відновлюваного рослинного покриву. Зональні особливості природних умов враховуються під час планування сільськогосподарського виробництва, ведення лісового господарства, містобудівництва, рекреацій, проектування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів та ін.

Фізико-географічна підзона — частина зони, що виокремлюється в її межах за умовами зволоження. Підзони мають аналогічне зонам простягання. У різних зонах підзональні особливості виражені неоднаково. Розмитість підзональних меж пов'язана зі складом антропогенових відкладів, характером рельєфу, що поряд із широтно-довготними відмінностями гідро кліматичних умов у межах зони проявляється в неоднорідності властивих зоні підтипів ландшафтів. На рівнинній частині України підзональні фізико-географічні межі виражені неоднаково. В зоні мішаних хвойно-широколистяних лісів та в Лісостепу підзони не виокремлюються. Степова зона України за показниками зволоження, температур, характером грунтового покриву, рослинності фізико-географічних процесів, продуктивності поділяється на північностепову, середньостепову, південностепову підзони.

Фізико-географічна провінція (край) — частина зони або підзони на рівнинах, а також гірської країни, що виокремлюється з огляду на неоднорідність геолого-геоморфологічної будови, наявність у її межах низовин і височин, групи гірських хребтів, міжгірних улоговин у горах, віддаленість території від океанів, різний характер трансформації повітряних мас, ступінь континентальності клімату. Також береться до уваги історія розвитку території в антропогені (вплив материкових зледенінь, морських трансгресій, новітніх тектонічних рухів). Українські Карпати і Кримські гори є середньогірними фізико-географічними провінціями (краями). Характерні ландшафтні риси Українського Полісся зумовлені Дніпровським зледенінням, генезисом і літологією покривних порід, що ними перекриті різнорідні геологічні структури, до яких прив'язані різні види природно-територіальних комплексів мішано-лісового типу. Провінціальні фізико-географічні відмінності лісостепової та степової зон України найвиразніше представлені в межах височин і низовин. Найбільш піднесеною та зволоженою в лісостеповій зоні є Західноукраїнська провінція (край). Най-посушливіша у степовій зоні — молода морська рівнинна Причорноморсько-Приазовська провінція (край). Провінційні ландшафтні особливості зон беруться до уваги за господарського використання їх ресурсів.

Фізико-географічна область вирізняється як складова фізико-географічної провінції (краю) з огляду на неоднорідність її геолого- геоморфологічної будови, що спричиняє просторову зміну показників водного, теплового і геохімічного балансів, помітні відмінності в характері й перебігові сучасних фізико-географічних процесів, а отже, в структурі ландшафтів. Фізико-географічні області можуть поділятися на підобласті за відмінностями в заляганні корінних і поверхневих порід,особливо антропогенового покриву. Фізико-географічні області й підобласті просторово охоплюють певні види й підвиди ландшафтів. Під час визначення меж фізико-географічних областей зважають на їхню прив'язаність до тектонічних структур, гіпсометричне положення, ступінь розчленованості поверхні, літологічний склад антропогенових відкладів. Класичним прикладом поділу провінцій (країв) на фізико-географічні області є виокремлення в межах Українського Полісся областей Волинського, Житомирського, Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся, прив'язаних до різних тектонічних районів із властивими їм комплексами геологічних порід, неоднаковими поєднаннями форм рельєфу, видів і підвидів ландшафтів. Розрізняються фізико-географічні області й за проявами фізико-географічних процесів. Так, у межах південної частини Придніпровської височини значного поширення набули ерозійно-зсувні процеси, а на сусідній з нею Південній області Дніпровської терасової рівнини відбуваються процеси засолення й заболочування.

Наукове значення фізико-географічного районування полягає в поглибленні уявлень про поділ території України на регіональні природно-територіальні комплекси. Детальність схеми фізико-географічного районування свідчить про ступінь комплексного вивчення території України та пізнання взаємозв'язків і взаємодії між природними компонентами, ними і чинниками господарського впливу. Для території України, що характеризується високим ступенем господарської освоєнності, підчас вирішення сучасних проблем природокористування необхідно всебічно враховувати природні умови й ресурси, властиві окремим територіям внутрішні відмінності природних умов.

ЗАВДАННЯ

Опрацювати параграф 34

Створити карту фізико-географічне районування. Позначити межі фізико-географічних країн та природних зон.